Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Ліна Костенко

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

Любов

Любов – розвага та тремтіння.

Любов – відвага та терпіння.

Любов – лице твоїх признань.

Любов – весна твоїх кохань.

Любов – це щирі поцілунки..

... Читати далі »

ЛИШ ТИ І Я

Моє життя пусте без тебе,

Моя любов навік живе

Для мене ти – це сонце й небо,

Яке ніколи не мине.

... Читати далі »

Ти  плачеш?

Ти  плачеш? – Ні,я подумки сміюсь.

Я серцем радість туги поглинаю

У небо чисте,сповнене жалю,

Немов собі у душу заглядає,

Запитуєш, чи плачу уві сні,

Згадавши нерозділене кохання?

Тобі скажу  я впевнена в собі,

Я знаю, біль не вилетить з чекання.

Питає ... Читати далі »

Моє серце

Серце,сповнене ніжності,

... Читати далі »

Весна кохання

 Весна надії та кохання

... Читати далі »