Ти  плачеш?

Ти  плачеш? – Ні,я подумки сміюсь.

Я серцем радість туги поглинаю

У небо чисте,сповнене жалю,

Немов собі у душу заглядає,

Запитуєш, чи плачу уві сні,

Згадавши нерозділене кохання?

Тобі скажу  я впевнена в собі,

Я знаю, біль не вилетить з чекання.

Питаєш , чи затяте почуття

Мене щоночі  спогадом лякає?

Воно - моє насичене життя,

Без  крові і страждання випливає?

Не плачу я ,немов в очах сльозини

У них кохання - хвилі голубі,

Як посмішка на личку у дитини,

Котра ще не зневірилась в житті.

Самотній дощ навіює печаль,

Загорне душу в біль мого кохання,

Дивлюсь в вікно,а там  –

«Відкрита даль», на стежці

Намальовані страждання

Чому б не заплакати як слід,

Зігрівши серця спогадом прощальним,

Теплом стопити весь душевний лід,

В міцні обійми кинувши бажання?

Нехай періщить дощ в мої думки,

В полон забравши радощі життя.

Однак від долі нікуди не втекти –

Одна дорога в’ється в майбуття

Отак, заглянувши в очі голубі,

Я знову бачу як мандрують сльози,

Як струменять по стомленій журбі,

Тримаючи чуття в сумній облозі.