«Поезія
— це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі»
Усім відомо, що
Ліна Костенко — це одна з небагатьох справді мужніх жінок, яка, пройшовши крізь
вогонь і воду та здолавши безліч перешкод на своєму шляху, усе-таки залишилися
патріотом, відчайдушною захисницею свого народу. Тож було б неправильно не
прислухатися до розумної людини й талановитої письменниці, яка стверджує ,що
поезія відіграє важливу роль у нашому буденному житті.
Я впевнена, що
милозвучні слова нашої солов’їної
мови не можуть залишити нас байдужими до України, її історії та культури. Недарма
в стародавні часи співці-поети, як-от Маруся Чурай, були не лише талановитими людьми,
сповненими любові до Батьківщини, а й виразниками українського менталітету, традицій,
нації.
Можна описати
безліч прикладів, де ясно виражено роль віршованих рядків у повсякденному житті.
Задумаємося, скільки юнаків змогли освідчитись у коханні своїм обраницям за
допомогою поезії. Я читала, що більш ніж 50 % сварок залагоджуються завдяки
винахідливості й фантазії парубків, які, прочитавши своїй другій половинці
вірша, забувають усі образи, розтоплюють серця коханих.
Поезія —
це якась невидима сила, прикрашена
епітетами й метафорами, одягнена в оксиморони, що несе в собі силу-силенну гіпербол і алегорій. Вона не має
чітких меж і геометричних ліній, не сумісна з раціональністю та є антонімом до
приземленості.
Поезія — це
крила, що несуть людину вгору,це краса
яка зачаровує та притягує, це небезпечна зброя, що примушує підкоритися їй. Найголовнішою
характеристикою цього явища, яке не підпорядковується законам фізики й гравітації,
є необмеженість. Український народ, що віками ніс тяжкі пута рабства, завжди
мав вільним Слово, не скорене ніким і незнищене. Єдине,що може його стримати, — це Рима. Ця леді робить Поезію граційною,
плавною, милозвучною, змушує її звучати в ритмі вальсу.
«Поезія — це завжди неповторність , якийсь безсмертний
дотик до душі», що залишає глибокий шрам у серці. Він не болить, не пече, він
дає знати, що ти живеш…
|