«Поезія — це завжди неповторність,якийсь безсмертний дотик до душі»

Усім відомо, що Ліна Костенко — це одна з небагатьох справді мужніх жінок, яка, пройшовши крізь вогонь і воду та здолавши безліч перешкод на своєму шляху, усе-таки залишилися патріотом, відчайдушною захисницею свого народу. Тож було б неправильно не прислухатися до розумної людини й талановитої письменниці, яка стверджує ,що поезія відіграє важливу роль у нашому буденному житті.
Я впевнена, що милозвучні слова нашої солов’їної мови не можуть залишити нас байдужими до України, її історії та культури. Недарма в стародавні часи співці-поети, як-от Маруся Чурай, були не лише талановитими людьми, сповненими любові до Батьківщини, а й  виразниками українського менталітету, традицій, нації.
Можна описати безліч прикладів, де ясно виражено роль віршованих рядків у повсякденному житті. Задумаємося, скільки юнаків змогли освідчитись у коханні своїм обраницям за допомогою поезії. Я читала, що більш ніж 50 % сварок залагоджуються завдяки винахідливості й фантазії парубків, які, прочитавши своїй другій половинці вірша, забувають усі образи, розтоплюють серця коханих.
Поезія — це  якась невидима сила, прикрашена епітетами й метафорами, одягнена в оксиморони, що несе в собі  силу-силенну гіпербол і алегорій. Вона не має чітких меж і геометричних ліній, не сумісна з раціональністю та є антонімом до приземленості.
Поезія — це крила, що несуть  людину вгору,це краса яка зачаровує та притягує, це небезпечна зброя, що примушує підкоритися їй. Найголовнішою характеристикою цього явища, яке не підпорядковується законам фізики й гравітації, є необмеженість. Український народ, що віками ніс тяжкі пута рабства, завжди мав вільним Слово, не скорене ніким і незнищене. Єдине,що може його стримати,  — це Рима. Ця леді робить Поезію граційною, плавною, милозвучною, змушує її звучати в ритмі вальсу.
«Поезія —  це завжди неповторність , якийсь безсмертний дотик до душі», що залишає глибокий шрам у серці. Він не болить, не пече, він дає знати, що ти живеш…