Кажуть, що світ існує завдяки любові. Саме любов спонукає робити добрі справи,  надихає творити прекрасне, робить нас сильнішими, добрішими.

Перші несміливі почуття зароджуються в шкільному віці. Дівчатам хочеться бути красунями:крадькома нафарбовані вії, нігті, губи — все для того,щоб їх помітив той, через кого не спиться чомусь ночами, на чию сторінку заходиш «В Контакті», ретельно вивчаючи всіх його друзів-дівчат, підсвідомо бачивши  у кожній суперницю.

Когось шкільна закоханість просто окрилює,адже хочеться бути кращим у всьому: в навчанні, в роботі бути лідером в колективі.

В  інших — з точністю до навпаки. Повна апатія,втрата апетиту, настрою,і наслідок «лебеді кохання» (тобто двійки) у класному журналі.

Саме в школі починається  перше любовне листування, літають між партами кульки-записочки. Ось на парту летить біла кулька. Ти крадькома розвертаєш її,а там : «Утечімо з останнього уроку». Було? Ну,зізнайтесь,адже було?!

Але це один бік  медалі. Інший набагато сумніший : ти закохана по самі вуха, та об’єкт твоїх безмежних почуттів чомусь вперто тебе  не помічає. А тобі здається, що до тебе так ніхто не любив, що твоя любов особлива, найбільша, найщиріша і на все життя. Про таке кохання чудово сказала Ліна Костенко:

Як пощастило дівчинці в сімнадцять

Сімнадцять гарних, неповторних літ

Ти не дивись, що дівчина сумна ця — 

Вона ридає, але все як слід

В житті вона зіткнулася з неприємністю:

Хлопчина їй не відповів взаємністю.

І  тож чому? Бо любить іншу дівчину,

А вірність має душу неподільчиву.

Я і мої ровесники зараз у цій порі, коли от-от прийде велике козання. Воно прийде,якщо вірити в його існування, незважаючи на шкільні розмови, що сучасна молодь  не здатна на справжні почуття. Так говорять ті, хто не пізнав цього прекрасного почуття. Я ж вірю, що мене знайде кохання —  справжнє, велике і на все життя. І воно буде не схоже ні на яке інше.

Тому що це буде моя кохання!